Олександра Крутілова
У весняному лісі
Ліс довго спав у снігову завію.
Дрімали сосни, липи і дуби.
В думках плекали довгожданну мрію:
– Коли ж настане вже кінець зими?
А як пригріло сонечко із неба,
Ліс стрепенувся, миттю звеселів,
Прикрасив землю килимом квітковим,
Зеленим листом новий день зустрів.
Зрадів теплу, буянню і цвітінню,
Гудінню трудівниць невтомних – бджіл,
Метеликам, пташкам і шелестінню
Листочків із крислатих яворів.
Як любо йти у лісі у веснянім,
Вдихать повітря чисте, чарівне.
І слухати пісні дзвінкі пташині
А почуття на серці – неземне!
Обережно – пожежа!
Хоч вогонь – наш вірний друг
(знає кожен це навкруг),
Та безпечним з ним не будь,
Бо пожежі не минуть.
Коли ж трапилась біда,
А у домі ти одна,
Не хвилюйсь, не метушись,
Чимось вогким захистись.
Пахне дим – не зволікай,
А пожежних викликай,
До дорослих подзвони –
Допоможуть хай вони.
Вікон ти не відчиняй:
Сил вогню не додавай.
Вимкни прилади усі –
Загорянь не допусти.
На підлогу ти лягай
І пожежників чекай.
Порятують від біди
Мужні люди ці завжди!
