A A A K K K
для людей з порушеннями зору
Хотінська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів
Хотінської селищної ради Сумського району Сумської області

Анна Усик

Дата: 29.01.2021 14:00
Кількість переглядів: 23

 

Школярка Єкатерина Велика

Ця дівчинка – звичайнісінька школярка. З двома ідеально заплетеними кісками, з ямочками на щоках і блакитними очима.

Усіх дивує питання:

– Чому Єкатерина, чому Велика?

Тому, що горда вона, а особливо в школі. Узагалі її звати Катя, але це тільки вдома. А в школі, на гуртках вона – Єкатерина. Була вона ну дуже горда і прискіплива. А ще тітка привчила Катю робити все ідеально.

З того часу дівчинка стала відмінницею, і це ще більше додало їй гордості. І за це її не любили однокласники.

Ось і сьогодні наша Катя цілий день була не в настрої. Усе почалося з самого ранку. Мама, поспішаючи на роботу, заплела не "ідеальні" кіски. Потім, крокуючи до школи, дівчинка зустріла однокласника, який сказав: "Катю, привіт!" От нахаба! Як він посмів Єкатерину назвати Катею?! Увійшовши до школи, вона побачила дітей, які бігали по коридору. Дівчинка обурилася,  навіть уже хотіла йти до директора школи, щоб угамував учнів-неслухів, покарав за те, що вони порушили "ідеальну тишу". Але вчителька доручила їй роздати зошити.

У класі Катя побачила свою однокласницю Марійку, яка прийшла в модній, красивій, але не шкільній кофтинці. Єкатерина підняла галас: "Як можна носити до школи такий одяг?"

Привід для невдоволення знайшовся і після уроків. Катя прийшла на генеральну репетицію танцювального гуртка. Дівчатка від хвилювання не змогли протанцювати правильно танець. Єкатерина знову почала ремствувати  та нарікати.

І так майже щодня.

Ось настав кінець семестру. Учителька дозволила дітям сісти за партами, хто з ким хоче. Усі дівчатка та хлопчики швидко знайшли собі пару, а Катя чекала, доки хтось до неї підійде та скаже: "Єкатерино, будь ласка, сядь зі мною". Але ніхто не підійшов. Це обурило дівчинку, і вдома вона жалілася батькам:

– Я хочу піти до паралельного класу або взагалі до іншої школи.

– До паралельного класу? Це ж нові однокласники, інший керівник. Ні, не треба, – відповіли батьки.

Катя не стерпіла цього "не" і зробила вигляд, що плаче. А потім у розпачі пішла спати.

Уже в ліжку Єкатерина почула якийсь шум у кімнаті і прокинулася.

– Чого це ти ще в піжамі? Ану переодягайся, - звернувся до неї дивний чоловік з ідеально розчесаною бородою, в елегантному чорному костюмі.

– А, а, яке…  Ви маєте право? Ой, забула, Ви його взагалі не маєте!  Ви ж якийсь дідуган з бородою.

– Ану швидко йди сюди, – наказав чоловік і гордо додав: – Я – цар Країни Ідеалів.

І він повів Катю через чарівний портал. Побачивши вказівник "Ідеал з ідеалу", дівчинка зрозуміла, що це країна її мрії! Повернувшись до Царя, вона сказала:

– Я – ідеал цієї землі!

Але Цар засміявся, дивлячись на її піжаму:

– О, то, виходить, що ідеали в піжамах та шкарпетках ходять?

– Усі мої речі вдома! А що це за місце?

– це моя країна, дівчино, – Країна Ідеалів. Сюди переносяться ідеальн6і діти планети Земля і залишаються тут назавжди.

– Як?! А в мене ж  сім'я і друзі!

– Та які друзі? Ніхто з тобою не товаришує, навіть за партою разом із тобою ніхто не схотів сісти. А з батьками ти посварилася. І ніхто з тобою не хоче спілкуватися, адже ти постійно шукаєш недоліки в інших, а своїх не помічаєш.

Цар розповів дівчинці, що залишить її тут назавжди, буде виховувати, а згодом Єкатерина стане правителькою в цій країні й виховуватиме дітей-ідеалів. Ця перспектива їй зовсім не сподобалася. Країна Ідеалів була похмурою, сірою, неприємною. Усі мешканці були дуже стримані. І хоча всі будинки були однаково ідеальні, дерева ідеально підстрижені, але на вулицях не чутно було ні сміху, ні веселощів, ні музики.

Катя почувала себе самотньою. Нарешті вона зрозуміла, що країну потрібно  якось змінити, а самій стати нормальною дитиною. Дівчинка думала, що має бути якийсь вихід, але сама вона може не впоратись.

Одного разу, гуляючи містом, Катя побачила дівчинку приблизно її віку, що стояла і плакала біля паркану.

– Дівчинко, як тебе звати? Чому ти плачеш?

– Я Соня, навчалася в школі №20, у 6-Б класі. І от мене переніс сюди Цар Ідеал, як і тебе.

– Мене звати Катя, я вчусь у тій же школі. Яка я рада тебе зустріти! Треба тікати звідси й інших рятувати.

– Мабуть, нам це не під силу, – відповіла Соня.

– Чому? Має бути якийсь вихід! В усіх країнах є закони, Конституції чи ще щось, де прописано, як відсторонити від влади правителя. І тут повинно щось бути.

– О, я бачила будівлю зі ста цеглин, де за склом лежить величезна книга із написом "Кодекс".

– Це те, що нам треба. Біжімо туди, – вигукнула Катя.

Коли дівчата прибігли до цегляної споруди, вони побачили, що двері відчинені, а з середини було чутно якусь розмову. То говорив Цар зі своїми вартовими.

– Ви хоч розумієте, що ви накоїли? Спочатку проґавили Софію Премудру, а потім і Єкатерину Велику. Якщо дівчата зустрінуться, то вони можуть накоїти лиха в нашій країні. Швидко знайдіть їх!!!

Тут із споруди вилетіло двоє вартових на ідеально білих конях. Вони розкидали листівки. Катя впіймала одну і прочитала:

Розшукуються

двоє дівчат: Єкатерина Велика та Софія Премудра. Вік 12 років.

Зріст 150 см.

Хто знайде, той одержить у нагороду білет на курси ідеалів та

100 ідеальних справ у подарунок.

 

 

Дівчатка почали сміятися.

– Так це ти Софія Премудра?

– А ти Єкатерина Велика?

– Гаразд, жарти жартами, а в споруду ходімо. Я бачила, що Цар від'їхав на ідеальному автомобілі, а вартові зайняті пошуками, тому там нікого немає.

Подруги, зайшовши до будівлі, побачили велику книгу. Це був Кодекс. Вони почали гортати сторінки. На останній було записане заклинання знищення Країни Ідеалів. Соня переписала у блокнот ці слова.

 

Щоб зруйнувати країну,

Треба вночі о першій годині

Прочитати заклинання –

І здійсниться ваше бажання.

Країна, зникни!

Царю, лусни!

Полонені, поверніться!

Ідеальності не вчіться.

 

У книзі була зазначена одна умова: потрібно стати біля головного вказівника до країни і там прочитати це закляття. Дочекавшись у кущах першої години ночі, дівчата вийшли до головного вказівника. І щойно зібралися прочитати заповітні слова, як тут вилетіли вершники на конях і з криками: "Хапай їх, лови!" Але було пізно. Катя і Соня вже читали заклинання. Цар хотів їх зупинити, але не встиг…

 

Задзвенів будильник, і Катя прокинулась. Невже це був сон? І Соні ніякої не було? І Країни Ідеалів? Та все ж вона зраділа, що лежить у своєму ліжку, а не блукає сумними вулицями чужої країни.

Задзвенів телефон, дівчина підняла слухавку і відповіла: "Так, це Катя Петренко. Покликати маму? Добре!" Дівчинка вперше за довгий час назвала себе Катею, а не Єкатериною.

Прийшовши до школи, вона першою привіталася з однокласниками, зробила комплімент Марійці за гарний вигляд, а на перервах весело гралася з іншими дітьми.

І як же вона здивувалася, коли вчителька завела до класу новеньку і представила її: "Це Соня Перепелиця, ваша нова однокласниця".

Дівчатка відразу впізнали одна одну. Сіли разом за парту. І зрозуміли, що віднині дружба – це найголовніше в їхньому житті.

 

 

Звідкіля береться сніг

Високо-високо в небі є казкове королівство. У ньому править Королева Снігу. Сидить вона в чарівній залі на срібному троні. Гордовито поглядає на землю, милується її красою.

Он у зеленій травичці заховалися червоненькі сунички. А на лісовій галявині хитають голівками жовтоокі ромашки. Серед достигаючих хлібів блакитними оченятами поглядають волошки. Яка краса!

Та надходить осінь. Травичка вже не веселить погляд барвистою зеленню. Її краса зів'яла, засохла, помарніла. Не перешіптуються на деревах листочки, лиш голі гілки тягнуться до гори.

І тоді за справу береться королева снігу. Сипле й сипле вона сріблясті сніжинки на землю, доки не закутає її в білу шубу. Іскриться сніг на дорогах, полях, пагорбах, дахах будинків.

Весело дітворі кататися на санчатах. Дякують вони Королеві Снігу за зимові розваги!


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора